Талановиті українці: Ліна Костенко та Максим Рильський.

Додано: 19-03-2018, 14:29, переглядів: 910,

 


До вашої уваги, сьогодні ми поговоримо про двох талановитих поетів Ліну Костенко та Максима Рильського.
1. Ліна Василівна Костенко – українська письменниця, поетеса-шістдесятниця. Лауреатка Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), Премії Петрарки (1994). Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.
У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу.
Її перу належать такі відомі літературні твори: «Маруся Чурай» (1979 р.) та «Записки українського сумашедшого», що став одним з лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році. 
В сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.
Наразі, Ліна Костенко продовжує писати та радувати читачів своїми творами!
2. Ри́льський Макси́м Таде́йович (7 березня 1895— 24 липня 1964) — український радянський поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, мовознавець, літературознавець. 
Формування Максима Рильського як автора розпочалося з таких поетичних збірок: «На білих островах», «Під осінніми зорями».
Як і решта неокласиків, Рильський безпосередньо своєю творчістю не реагував на політичні події і протягом 1920-х років цілковито ізолювався від радянської дійсності, лише подеколи в одвертій формі виявляв обурення проти ідейно-політичної та літературної атмосфери, що панувала тоді. Така поведінка поета викликала гострі напади офіційної критики, що врешті закінчилося арештом НКВД у 1931 році, після чого він майже рік просидів у Лук'янівській тюрмі. 
Ув'язнення Максима Рильсього відіграло важливу роль у тематичній направленості його поезій. Наприклад, в збірці «Знак терезів» (1932) проголосив активне сприйняття радянської дійсності, завдяки чому він єдиний з неокласиків урятувався від сталінського терору і був зарахований до числа офіційних радянських поетів. Його творчість поділилася на два річища — офіційне та ліричне, в останньому йому вдавалося створити незалежні від політики, суто мистецькі твори, які пережили його. У радянську добу Рильський написав тридцять п’ять книжок поезій, кращі серед яких — «Знак терезів» (1932), «Літо» (1936), «Україна», «Збір винограду» (1940), «Слово про рідну матір», «Троянди й виноград» (1957), «Голосіївська осінь», «Зимові записи» (1964); чотири книжки ліро-епічних поем, багато перекладів зі слов’янських та західноєвропейських літератур, наукові праці з мовознавства та літературознавства. 
1943 року його обрано академіком. У 1944 — 1964 роках Максим Рильський був директором Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України. 1960 року йому було присуджено Ленінську премію, у 1943, 1950 — Державну премію СРСР.

 

Матеріал підготувала:

Катерина Косякевич - студентка ЖДУ ім. І Франка , 
член культурного медіа Центру при БФ «Надія Є»